You are viewing ukrainoznavstvo

Previous Entry | Next Entry

барвінок

Барвінок

Барвінок є символом української культури. Ця невибаглива рослина завжди росла і росте біля українських осель, стелиться вздовж стежин. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання. Барвінок - символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; незайманості, цнотливості.

Ця вічнозелена рослина має стебло до 60 сантиметрів завдовжки, що лежить на землі, цвіте на весні і на початку літа (у травні–червні). Барвінок розводять у садах та парках як декоративну рослину, причому виведені сорти мають золотисті та сріблясті листки, а також пухнасті (махрові) квіти. 

З давніх часів барвінок застосовували в медицині. (Треба зауважити, що рослина ця може бути отруйна.) У народній медицині трава барвінку здавна застосовується при проносах, дизентерії, туберкульозі легенів, цинзі, кровотечах, жіночих недугах, емфіземі легенів та ковтуні (хвороба шкіри на голові, коли волосся злипається у тверду грудку). Відваром трави користуються для полоскання рота і горла, при зубному болі та ангіні. Міцний відвар у вигляді примочок, а також товчену свіжу траву застосовують для зупинки кровотеч та лікування ран. Настойку з коріння барвінку (на горілці) — при виразці шлунка. У гомеопатії спиртову настойку трави вживають при тривалих головних болях, носових кровотечах, екземі, висипах на лиці, а також при коклюші. Збирають у барвінка стебла, листя, квіти, корені.
Барвінок, поряд з іншими ранніми квітками /підсніжник, пролісок/, вважали провісником весни. Його глянцево-зелене тверде листя не гине ні влітку від спеки, ні зимою від холоду, морозу і снігу. Рослина стала символом радісної життєвої сили, вічності і була перенесена з лісу в сади біля людських жител. Її тулили до всього, що потребувало вічності, краси, життєстійкості: народженій дитині до свічки, щоб життя було довгим і щасливим; до свічок весільних, щоб любов наречених була нев'янучою; до весільного калача, щоб людські серця до молодят горнулися; до весільного гільця - як символ вічного усталеного буття.

„Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, - казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір'ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

Барвінок на могилах знаменує невмирущу вічну пам'ять про покійних. Тому один із видів барвінку /барвінок малий/ українці називають могильником, або хрещатим барвінком, а в Альпах його нарекли фіалкою мерців. До весілля наречена брала на свій вінок барвінок із родинних могил - щоб шлюб міцно оберігався. Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили - щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту.

Барвінок, за П.Чубинським - разом із ягодами калини - символ дівоцтва, незайманості. Про дівчину, що зганьбилася, казали: "Барвінчик свій потоптала".

Барвінок вважали талісманом, який оберігає від диявольської сили, від усякої нечисті та від злих відьомських чарувань. Він допомагає викривати відьом. Якщо почепити вінок з барвінку над вхідними дверима, тоді й відьму видно - вірили у народі. Барвінок ніколи не викидали на смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги.

Джерело: Трави в українській міфології: окремі трави в українських міфах, легендах, обрядах http://vechervkarpatah.at.ua/index/0-394

Народні символи України http://www.refineua.com.ru/pageid-4366-1.html 

Comments

( 3 comments — Leave a comment )
marynakb
Aug. 11th, 2008 03:58 pm (UTC)
легенда про Барвінок
Легенди про Барвінок

Ще за тих часів, коли в Карпатах люди поклонялись язичницьким богам, теплої купальської ночі молодь бавилася біля яскравої ватри. А потім дівчата, співаючи, опускали в швидкі води Черемоша барвисті вінки. Нехай пливуть до милого, хай причарують його серце навіки, хай зв’яжуть серця вірним коханням на все життя.
Однієї такої ночі дівчата плели вінки, слухаючи пісню хвиль Черемоша, ловлячи голоси ставних легінів, котрі гуляли на березі ріки.
Ось вінки і сплетені. Лунко сміючись, веселою ватагою побігли юні чарівниці до Черемоша, аби кинути вінки на воду. Пливіть, мовляв, віночки, до щасливого берега кохання!
Лише Лади, наймолодшої і найвродливішої, не було серед дівчат. Вона так захопилася збиранням квітів, що забрела далеко в ліс та й заблукала.
Злякалася Лада, опинившись сама-самісінька в нічному лісі. Почала гукати, кликати своїх подруг. Та дарма, лиш таємниче відлуння відгукувалося на її голос.
А ніч, ця чудова купальська ніч, творила в лісі справжні дива: чулися голоси якихось незнаних птахів, на галявині, що світилася феєричним сяйвом, завели свій танок лісові дівчата-мавки. А під темними кущами розквітали небачені квіти. Вони розкривали свої ніжні пелюстки і сяяли сріблясто, манили до себе, ніби обіцяючи розкрити якусь незвідану таємницю.
Нахилилася Лада, зірвала квітку, вплела до свого барвистого вінка. І сталося диво: засвітився вінок голубуватим світлом. Замість різнобарвних лісових квітів постали у вінку темно-зелені гладенькі листочки, а з-поміж них виглянули ніжно-блакитні п’ятипелюсткові квіти.
І почула дівчина тихий голос, народжений нічним вітерцем:
— Пам’ятай, Ладо, що п’ять пелюсток цієї квітки — то п’ять засад щасливого подружнього життя. Запам’ятай їх і збережи в серці своєму на все життя: перша пелюстка — то краса, друга — ніжність, третя — незабутність, четверта — злагода, п’ята — вірність. Будь щаслива!..
Замовк голос, приліг вітерець між трав лісових, стало тихо-тихо.
І тоді якась невідома сила повела дівчину через ліс. Почало благословлятися на світ. Лада опинилася на крутому березі Черемоша.
Нікого там уже не було. Молодь давно додивлялась останні сни купальської ночі по своїх оселях. Стояла Лада над Черемошем і все вагалася: чи кидати їй цей дивний вінок у кришталеві води, чи зберегти його для себе?
Незчулася, як підійшов до неї леґінь красний, торкнувся легенько рукою її плеча і мовив:
— Ти забарилася, Ладо, зі своїм вінком. Черемош його не прийме. Може, мені подаруєш той вінок?
Не промовила дівчина ні слова. Мовчки простягнула красному леґіню свій вінок. А потім гойдалися дерева, сп’яніло плив зелений ліс, і радісно шепотіли хвилі Черемоша. Вінок упав на траву, розсипався, розрісся веселими зеленими стьожками попід кущами, глянув на світ блакитними очима квіточок.
... Довге і щасливе життя прожила з того часу Лада зі своїм судженим, а молодь відтоді плете вінки з барвінку, аби не переводилося на нашій землі щасливе і вірне кохання.

Джерело: http://botanicka.narod.ru/istoria/barvinok.html
marynakb
Aug. 11th, 2008 04:00 pm (UTC)
легенда про Барвінок 2
Розпускаючись одним із перших весною, як і пахуча фіалка, барвінок вважав себе вкрай ображеним через те, що всі люди й боги звертають увагу на фіалку, а не на нього, хоча за красою свого листя і квітів він ні скільки не гірший, хіба що йому не вистачає її чарівного запаху. І ось одного разу, коли Флора спустилась весною на землю й, зачарована п’янким запахом фіалки, голубила її, пропонуючи додати їй зросту, аби вона вивищувалась над іншими квітами, а не пахнути в затінку інших рослин,– раптом пролунав тоненький жалібний голосок.
– Хто там скаржиться?– запитала Флора.
– Це я,– відповів барвінок.
– Що ж тобі треба, чому ти плачеш?
– Я плачу тому, що ти, мати усіх квітів, не обдаруєш мене навіть поглядом, забуваєш про мене, тоді як фіалці – уся твоя увага й ласка.
Флора глянула на маленьку рослину, котру зовсім не знала, а, може, просто забула, оскільки навіть боги не в змозі запам’ятати усіх створених ними істот, й запитала:
– А як тебе звуть?
– Мене ніяк не звуть,– відповів барвінок,– я ще не маю імені.
– То що ж ти хочеш?
– Я хотів би мати якийсь такий тоненький приємний запах, як у фіалки. Дай мені його, Флоро, і я тобі буду дуже і дуже вдячний.
– Ні, цього, на жаль, я тобі не можу дати,– відповіла Флора.– цю чудесну властивість рослина одержує у момент свого виникнення з волі творця і передається їй разом із першим поцілунком того генія, котрому доручено її оберігати. Ти ж народився без запаху.
– Ну, то нагороди ж якимось особливим даром, котрий порівняв би мене з фіалкою, на яку я схожий навіть забарвленням, а проте ніхто не помічає.
– Гаразд,– відповіла богиня,– квітни ж ти довше, аніж фіалка, квітни й тоді, коли фіалка давно вже буде мертвою.
– Спасибі тобі, Флоро, це великий дарунок. Тепер, коли закохані шукатимуть по всьому саду й не зустрінуть більше фіалки, то, можливо, вони звернуть увагу й на мене. І, зірвавши, прикріплять квіти барвінку до своїх гарячих грудей.
– Можливо, – відповіла богиня.
– Але ось що я тебе ще попрошу. Зроби мої квіти більшими, ніж у фіалки,– додав барвінок.
– Якщо хочеш – і це я можу зробити. Нехай твої квіти будуть більшими. Величина – то протилежність глибини, – мовила Флора вже роздратовано, обурюючись впертою наполегливістю маленької рослинки, й хотіла вже йти, проте та безвісна маленька квіточка була, здавалося, усе ще невдоволена. – То що тобі ще потрібно? – запитала Флора. – Ти одержиш більші, ніж у фіалки, квіти й цвісти будеш довше за неї – хіба цього мало?
– Так, Флоро. Якщо ти така вже милосердна до мене, то дай мені якесь ім’я. Бо без нього я – все одно що бурлака чи волоцюга.
Замість того, щоб розсердитись, Флора усміхнулась.
– Гаразд, – погодилась вона, – це дуже просто, ти матимеш назву Pervinca (переможна ), тобто рослина – переможниця, оскільки, хоч би там що, а хочеш перемогти скромнішу й красивішу сусідку свою. Нехай же ім’я твоє підкреслюватиме твій заздрісний характер.
І ось з того часу наш барвінок має наукову назву Pervinca або Vinca.


Джерело: http://botanicka.narod.ru/istoria/barvinok.html
olga_maximenko
Aug. 16th, 2008 02:42 pm (UTC)
Загадка про барвінок
Цвіте синьо, лист зелений,
Квітник закрашає.
Хоч мороз усе побив –
Його не займає.
( 3 comments — Leave a comment )

Profile

життя
ukrainoznavstvo
Наше Українознавство

Latest Month

July 2014
S M T W T F S
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by heiheneikko